Про високу достойність Таїнства і про священичий стан

ГОЛОС УЛЮБЛЕНОГО Коли б ти мав чистоту ангельську і святість святого Йоана, то й тоді б ще не був гідний цього Таїнства ані приймати, ані сповняти. Бо це не належиться людям за їхні заслуги, що чоловік може освячувати і жертвувати Христове Таїнство і приймати на поживу хліб ангельський. Висока та служба і велика гідність священиків! Їм дано те, чого не вділено ангелам. Бо тільки священики, висвячені у Церкві за правилами, мають владу приносити жертви і освячувати Тіло Христове. Однак священик є тільки слугою Божим, що вживає слово Боже за Його наказом і настанові Бога, а Бог Сам безпосередньо діє і невидиме творить; Йому підлягає все, що Він хоче, і слухає все, кому накаже. Так у цьому найсвятішому Таїнстві повинен більше вірити всемогутньому Богові, ніж своїм почуттям або якимсь видимим ознакам. Тому треба приступати до того святого діла із страхом і говінням. Будь обачний і вважай, чию службу віддано тобі положенням рук єпископа. Ось тебе поставлено священиком і висвячено для здійснювання Таїнства; гляди ж тепер, щоб ти вірно і побожно у свій час приносив Богові жертву і сам поводився бездоганно. Ти не полегшив свій тягар, а ще тісніше став прикований до закону і зобов`язаний прямувати до більшої праведності і святості. Священик повинен прикрашуватися всіма чеснотами і іншим людям давати приклад праведного життя. Він має поводитися не по-простацьки і посполитим звичаєм людським, а приставати з ангелами в небі або з праведними мужами на землі. Священик, одягнений у святі ризи, заступає місце Христа, щоб щиро і покірно благати Бога за себе і за весь народ. На грудях і на плечах він носить знак хреста Господнього, щоб постійно пам`ятати про муки Христові. Спереду на ризі він носить хрест, щоб пильно глядіти слідів Христових і ревно старатися в них ступати. На плечах має знак хреста, щоб лагідно ради Бога зносити всякі прикрості, які хто зробить йому. Перед собою носить хрест, щоб каятися у своїх гріхах, за собою – щоб жалісливо плакати і над провинами інших людей, і усвідомлювати, що він посередник, який стоїть між Богом і людьми. І щоб не переставав молитися і приносити святу жертву, аж поки не виблагає благодаті і милосердя. Коли священик приносить жертву, він віддає честь Богові, звеселяє ангелів, будує Церкву, допомагає живим, вимолює померлим упокій і сам стає присутнім у всіх ласках.