Треба покладати надію на Бога, коли хтось накидається на нас із лайкою

Господь. Сину, тримайся міцно і надійся на мене. Бо слова не що інше, як тільки слова. Летять у повітрі, а каменеві не шкодять. Якщо винен, подумай собі, що ти радий би виправитися; а коли ти совістю чистий, то розваж, що ти радий би перетерпіти те заради Бога. То мало що значить, якщо часом якесь слово стерпиш, коли ти не можеш ще витримати тяжких нападів. А чому то такі дрібниці вражають твоє серце? Чи не тому, що ти й досі ще почуттєвий і на людей більше, ніж треба, звертаєш увагу? Тому, що боїшся погорди, не хочеш, щоб тебе ганили за провину і шукаєш благих виправдань. Але глянь на себе пильніше, і пізнаєш, що досі ще живе в тобі світ і пусте бажання припасти людям до вподоби. Бо коли втікаєш перед упокоренням і доганою за свої хиби, то цілком ясно, що ти не є насправді покірний і в дійсності ще не завмер для світу, ані світ не є для тебе розіп`ятий. Але послухай моє слово, і не зважатимеш на тисячі людських слів. Дивись, хоч би на тебе таке наговорювали, лиш найгірша злість може вигадати, але чим це може тобі зашкодити, якщо ти пропустиш це повз вуха і не вважатимеш того за щось більше від полови? Чи це зможе хоч один волосок із твоєї голови вирвати? Але хто не береже свого серця і Бога перед очима не має, того легко занепокоїть слово догани. А той, хто на мене покладається і не хоче замикатися на своїй думці, не буде мати страху перед людьми. Бо я суддя і знаю всі тайни. Я знаю, що як сталося, я знаю, хто скривдив і кого скривдили. Від мене вийшло таке слово і за моїм допустом так сталося, щоб виявилися думки багатьох сердець (Лк. 2,35). Я судитиму винного і невинного, але я хотів одного й другого наперед досвідчити тайним судом. Свідчення людське не раз підводить, мій суд правдивий – він устоїться і не зміниться. Звичайно не видно його і мало кому в поодиноких випадках він ясний, однак він ніколи не помиляється і не може помилитися, хоч в очах нерозумних людей він видається несправедливим. Тому-то в кожній справі, що приходиться судити, треба вдатися до мене, а не здаватися на свій власний суд. Бо праведний не занепокоїться, коли що-небудь стріне його з рук Божих (Прип. 12,21). А хоч би йому і якийсь несправедливий докір докучав, він про те не дуже дбатиме. Але теж і не буде нестямно тішитися, коли інші люди стануть його розумно боронити. Бо він зважає, що Я є Той, що дивиться в серце і утробу (Од. 2,23), що не суджу з лиця і з людського виду. Бо нераз в моїх очах є провиною те, що людський суд вважає добрим. Слуга. Господи Боже, справедливий судде, сильний і довготерпеливий, Ти, що знаєш людську неміч і прогріхи, будь моєю силою і всім моїм упованням, бо моєї власної свідомості мені не вистачає. Ти знаєш те, чого я не знаю, тому при кожній догані треба було мені упокоритися і дагідно знести її. Прости мені ласкаво, бо скільки разів я так не робив, і дай мені знову благодать більшої терпеливості. Бо краще для мене за Твоїм щедрим милосердям одержати прощення, ніж за своєю сподіваною праведністю обороняти те, що приховується на сумлінні. І хоч я ні в чому не винен, то тим я ще не можу виправдати себе, бо коли відвернеш від нас своє милосердя не оправається перед Твоїм лицем жодна жива людина (Пс. 142,2).