Про невеличке число приятелів хреста Ісусового

Ісус має тепер чимало приятелів свого Небесного Царства, а замало своїх хрестоносців. Має багато жадних втіхи, але обмаль таких, які бажають собі прикростей. Він застає багатьох товаришів за столом, але обмаль за поміркованістю. Всі бажають з ним веселитися, але мало хто хоче щось задля Нього перетерпіти. Багато людей йде за Ісусом до ламання хліба, але мало хто з них аж до пиття з чаші страждання. Чимало людей віддає честь Його чудам, а мало хто йде вслід за неславою Його хреста. Багато людей любить Ісуса, доки не стріне їх якась прикрість. Багато хвалять і благословлять Його, коли одержать від Нього якісь втіхи. Але нехай тільки Ісус віддалиться й на хвильку їх покине, то або нарікають, або цілком занепадають духом. Зате ті, що люблять Ісуса ради Ісуса, а не задля власної втіхи, ті так само благословлять Його у всякій журбі і скруті серця, як і в хвилі найбільшої втіхи. І коли б Він зовсім не хотів дати їм втіхи, то вони все-таки хвалили б Його і складали б Йому подяку. О, яку велику силу має чиста любов Ісуса, не змішана ні з якою власною користю ані самолюбством! Чи не доречно наймитами звати всіх тих, що завжди тільки утіх шукають? Чи ті, що постійно промишляють для своєї користі чи зиску, не дають доказу, що вони себе більше люблять, аніж Христа? Де знайти такого, хто хотів би служити Богові, не потребуючи подяки? Рідко коли знайдеться така духовна людина, яка б всього зреклася. Бо хто знайде такого, що по правді вбогий духом і вільний від будь-якого прив`язання до створіння? Ціна його, як тієї речі, що здалека та й від краю світу (Прип. 31,10). Коли людина роздасть увесь свій маєток, то це ще не велике діло. І коли буде тяжко покутувати, то це мало що ще значить. І коли здобуде все знання, то далеко йому ще до кінця. І коли він матиме великі чесноти і вельми гарячу побожність, то багато ще бракуватиме йому того, у чому в нього найбільша потреба. Що це таке? Хай зречеться всього і себе відречеться, нехай свою волю зовсім полишить і ні сліду не зоставить від любові до себе. А коли він зробить усе те, що вважає за свій обов`язок, нехай думає, що нічого не зробив. Нехай не надає великого значення тому, що можна високо цінити, але нехай назве себе непотрібним слугою, як Свята Правда каже: "Коли ви все те зробили, що було вам наказано, говоріть: ми не потрібні слуги" (Лк. 17,10). Лиш тоді він справді зможе стати вбогим духом, мовлячи з Пророком: "Я однісінький і вбогий" (Пс. 24,16). Однак немає нікого багатшого, могутнішого, сильнішого за того, хто вміє покинути себе та й все інше і найглибше впокоритися.