Про прагнення миру і про ревність у поступі

Ми могли б мати святий спокій, якщо б перестали займатися чужими словами й справами, які нас зовсім не стосуються. Яким чином може довший час лишатися в спокої той, хто втручається в чужі справи, хто шукає між людьми пригоди, хто мало або рідко коли в серці збирає свої гадки до купи? Блаженні простодушні, бо вони заживуть святого спокою. Чому декотрі святі були такі праведні і такі богомисленні? Тому, що вони дуже старалися вмертвити в собі всі земні бажання і завдяки тому могли всією снагою серця прив`язатися до Бога і вільно віддатися Йому. Ми надмірно займаємося власними забаганками й забагато клопочемося речами, що проминають. Також ми рідко коли цілковито позбуваємося хоч би одної хиби і нема в нас з дня на день запалу до поступу; тому лишаємося холодними чи літеплими. Коли б ми для себе цілком завмерли і в серці нічим не були заплутані, аж тоді могли б розуміти Божі речі і закуштувати дещо з небесного боговидіння. Єдина та найбільша перепона полягає в тому, що ми не є вільні від пристрастей і по хотей і не намагаємося йти дорогою праведності святих. Як тільки натрапляємо на найменшу перепону, зразу ж падаємо духом і звертаємось до людських потіх. Коли б ми силкувалися, як хоробрі вояки, витримати в боротьбі, напевно, зійшла б на нас поміч Божа з неба. Бо Той, хто надихає нас до боротьби за перемогу, готовий допомогти борцям, які надіються на Його ласку. Коли наш поступ у побожності ґрунтується тільки на деяких видимих практиках, то незабаром прийде кінець нашому богоміллю. Тож прикладім сокиру до кореня, щоб очиститися від пристрастей і мати спокій у серці! Коли б ми щороку викорінювали з себе хоч одну ваду, то дуже швидко стали б праведними людьми. Але тим часом нераз бачимо протилежне: ми були кращі і чистіші на початку нашого навернення на дорогу праведності, ніж кілька десятків років після обітів. Ревність і поступ повинні б із дня на день зростати; а нині це вже велика річ, коли хтось зможе зберегти хоч частину первісної ревності. Якщо б спочатку ми хоч трохи присилували себе, тоді пізніше могли б все чинити легко і радо. Тяжка то річ, позбуватися звички, але ще тяжче противитись власній волі. Та коли ти не перемагаєш того, що мале і легке, то як побореш те, що тяжче? Протився зараз, на початку, своїм нахилам, позбудься злої звички, щоб вона поволі не довела тебе до більшої вади. О, коли б ти зважив, скільки спокою собі, скільки радості іншим людям ти міг би принести добрим ладом у своїй душі, я вірю, що ти став би запопадливіше дбати про духовний поступ.