Про маловажність власної особи.

Кожний чоловік вже від природи прагне до знань, але що дає знання без страху Божого? По правді, покірливий селянин, що служить Богу, кращий, ніж гордий мудрець, що не дбає про себе, а спостерігає за рухом небесних планет. Хто добре пізнає себе, той стає меншим у власних очах і не тішиться людськими похвалами. Коли б я знав усе, що є на світі, а не мав у собі любові (1Кр.13,2), як воно помогло б мені перед Богом, який колись буде судити мене за мої вчинки? Лиши ту непомірковану жадобу знання, бо в ньому буває велике розсіяння думок і баламутство. Вчені дуже хочуть, щоб люди їх бачили і вважали за мудрих. Багато є таких речей, про які їх знання або недостатні, або таки ніякої користі душі не приносять. І дуже нерозумний той, хто пильнує щось інше, а не те, що веде до його спасіння. Велика сила слів не наситить душі. Тільки праведне життя оживляє розум і чисте сумління, дає велику надію на Бога. Чим більше й краще ти щось знаєш, тим тяжче за те будуть тебе судити, якщо не будеш святіше жити. Тому не чванься великим хистом ані наукою, але радше бійся за те знання, що тобі дано. Якщо тобі здається, що багато знаєш і досить добре все розумієш, то знай, що ще далеко більше є такого, чого ти не знаєш. Не гордись (Рм.11,20), але радше признавай своє неуцтво. Чому хочеш ставити себе вище іншого, коли є більше таких, що розумніші від тебе і досвідченіші в законі. Якщо хочеш знати й навчитися чогось корисного, люби те, щоб ніхто не знав і за ніщо тебе мав. Найвища і найправдивіша наука - правдиве пізнання і маловаження своєї власної особи. Себе за ніщо мати, а інших завжди добре і високо цінити - це велика мудрість і праведність. Якщо б ти навіть бачив, що хтось явно грішить, або що він допускається якогось тяжкого злочину, то ти ще не повинен уважати себе за кращого, бо не знаєш, як довго зможеш витримати в праведності. Всі ми немічні, але не вважай нікого більш немічним, ніж ти сам.