Про наслідування Христа і погорду всіма світовими марнотами.

"Хто йде за мною, не блукатиме у темряві", - каже Господь (Йо.8,12). Це Христові слова. Вони заохочують нас до того, щоб ми наслідували Його життя і святі звичаї, коли справді бажаємо просвітитися і очиститися від усілякого засліплення серця.. Тому нашим найбільшим обов`язком хай будуть роздуми про життя Ісуса Христа. Христова наука вища за всі науки святих; а хто матиме Його духа, той знайде хліб життя - манну, що в ньому міститься. Але буває так, що люди, навіть часто слухаючи Євангеліє, замало ним переймаються; це свідчить про те, що вони не мають у собі Христового духа. Хто ж хоче в усій повноті зрозуміти Христові слова, той хай старається у своєму житті вірно Його наслідувати. Навіщо, здається, та велемудра розмова про Св. Тройцю, коли тобі бракує покори, і тому ти не будеш подобатися Св. Тройці? По правді, велемудрі слова ще не роблять ані святим, ані праведним, але чесне життя робить милим Богові. Волію радше відчувати розпач, ніж уміти сказати, що він означає. Коли б ти знав усю Біблію і думки всіх мудреців напам`ять, навіщо б усе те здалося без любові і благодаті Божої? "Марнота марнот і все марнота" (Проп.1,2), крім одного: Бога любити і Йому одному служити. Найвища мудрість - погорджувати світом і таким чином прямувати до Царства Небесного. Так, марнотою є дивитися на проминаючі багатства і надіятися на них. Марнота - ганятися за почестями і пнутися вгору. Марнота є давати волю бажанням тіла та прагнути чогось такого, за що потім треба тяжко покутувати. Марнота є бажати собі довгого віку, а мало дбати про те, щоб праведно жити. Марнота є зважати лише на теперішнє життя, а не добачати того, що має колись статися. Марнота є любити те, що швидко проминає, а не квапитися туди, де чекає на нас вічна радість. Постійно пам`ятай приказку, що око не надивиться огляданням, ані вухо не наслухається слуханням (Проп.1,8). Тому старайся відірвати своє серце від речей видимих, а звертайся до невидимих дібр. Бо ті люди, що піддаються своїм пожадливостям, поганять свою совість і тратять Божу благодать.

Кожний чоловік вже від природи прагне до знань, але що дає знання без страху Божого? По правді, покірливий селянин, що служить Богу, кращий, ніж гордий мудрець, що не дбає про себе, а спостерігає за рухом небесних планет. Хто добре пізнає себе, той стає меншим у власних очах і не тішиться людськими похвалами. Коли б я знав усе, що є на світі, а не мав у собі любові (1Кр.13,2), як воно помогло б мені перед Богом, який колись буде судити мене за мої вчинки? Лиши ту непомірковану жадобу знання, бо в ньому буває велике розсіяння думок і баламутство. Вчені дуже хочуть, щоб люди їх бачили і вважали за мудрих. Багато є таких речей, про які їх знання або недостатні, або таки ніякої користі душі не приносять. І дуже нерозумний той, хто пильнує щось інше, а не те, що веде до його спасіння. Велика сила слів не наситить душі. Тільки праведне життя оживляє розум і чисте сумління, дає велику надію на Бога. Чим більше й краще ти щось знаєш, тим тяжче за те будуть тебе судити, якщо не будеш святіше жити. Тому не чванься великим хистом ані наукою, але радше бійся за те знання, що тобі дано. Якщо тобі здається, що багато знаєш і досить добре все розумієш, то знай, що ще далеко більше є такого, чого ти не знаєш. Не гордись (Рм.11,20), але радше признавай своє неуцтво. Чому хочеш ставити себе вище іншого, коли є більше таких, що розумніші від тебе і досвідченіші в законі. Якщо хочеш знати й навчитися чогось корисного, люби те, щоб ніхто не знав і за ніщо тебе мав. Найвища і найправдивіша наука - правдиве пізнання і маловаження своєї власної особи. Себе за ніщо мати, а інших завжди добре і високо цінити - це велика мудрість і праведність. Якщо б ти навіть бачив, що хтось явно грішить, або що він допускається якогось тяжкого злочину, то ти ще не повинен уважати себе за кращого, бо не знаєш, як довго зможеш витримати в праведності. Всі ми немічні, але не вважай нікого більш немічним, ніж ти сам.