Хресна Дорога (Друже, чому ти прийшов?)

Вступна молитва

Друже, чому ти прийшов? Це Христове запитання, скероване до Юди Іскаріота, було останніми словами Спасителя, які Він вимовив перед своїм арештом і ув’язненням. Перш ніж розпочнемо Хресну Дорогу, станьмо перед цими словами: друже, чому ти прийшов? Чому ти погодився на труд дороги? Хрест — це спокуса, глупота, поразка. Ти точно хочеш іти за згіршенням, глупотою і поразкою? Ми носимо хрестики на ланцюжках, вішаємо розп’яття по домах, лікарнях, школах, і нерідко потім під цими хрестами проклинаємо, що нам щось не вдалося, що не пішло за нашими планами, що нас хтось відкинув. Говоримо про хрест, співаємо про хрест, а коли він приходить — часто виявляємося захопленими зненацька та обуреними. Друже, чого ти прийшов? Хто з нас гідний стати при хресті?.. Чи ми маємо повернутися по домівках? Ісус колись запитав своїх учнів: чи можете пити чашу, яку Я маю пити? І сам відповів: чашу мою пити будете. Так Він сказав своїм учням. Учні матимуть участь у таємниці хреста. Тільки учні. Йдімо, отже, за хрестом. Смиренні, уважні, зосереджені. Йдімо на черговий урок любові.

Стація 1. Господа Ісуса засуджують до смерті.

Колись говорилося, що серед людей найбільше лікарів, бо кожен по-своєму знається на хворобах та їх лікуванні. Але це помилка. Але це помилка. Насправді серед нас більше суддів. Хтось невдало запаркувався — він дурень. Хтось погано вирішив справу — він безнадійний. Хтось має інші погляди — він безголовий. Це вже не суд за 24 години. Це суд за 24 секунди… Погляд. Реакція. Вирок. А Христос так сильно наголошував: не судіть! Бо тільки Бог знає людину. Кожне осудження брата — це пиха. А людська пиха така велика, що людина наважилася навіть Бога судити. Сліпий Пилат судив Сина Божого. Пилат може — і пробує — звільнити Ісуса, але той натовп так сильно вимагав страти!.. Хтось може сказати: я то загалом намагаюся бути християнином, але цей натовп довкола мене так гучно кричить про контрацепцію, евтаназію, аборти. Вони так гучно кричать у мене на роботі, на навчанні, що я мовчу й тихенько умиваю руки. Не умили рук учні Ісуса, численні в історії людства. Споконвіків їх упізнають за чистими долонями. Вони, як і Христос, не виголосили вирок — вони його прийняли.

Стація 2. Господь Ісус бере на себе хрест.

Ісус у своєму вченні пояснював людям чимало питань, але не дав відповіді на те, яке найсильніше непокоїть людину: навіщо хрест, навіщо страждання? Не зрозуміє хреста егоїст, людина, яка шукає тільки свого. Вона проклинатиме хрест і відкидатиме його. Залишиться глухою на слова Спасителя про солодке ярмо і легкий тягар. Назве їх нелогічними. Уже давно вчені помітили, що малі пташки, вирушаючи в дорогу через море, беруть у дзьобики невеликі гілочки. Навіщо вони це роблять? — довго думали дослідники. Це ж ускладнює їм політ. Це ж для них зайвий тягар… Загадка вирішилася, коли вдалося побачити: ці Божі створіння, змучені багатогодинним трудом, кидають галузку на поверхню моря, сідають на неї, відпочивають, а потім продовжують свій політ. А може, нам у житті буває так тяжко тому, що ми невпинно стараємося про те, щоби нам було легко?

Стація 3. Господь Ісус уперше падає під хрестом.

Є три такі стояння на Хресній Дорозі, які називаються падіннями Ісуса. Але вони повинні зватися «вставаннями Ісуса». Бо те, що Він падав, було тільки змученістю, втомою м’язів, втратою рівноваги. А те, що Він вставав, було чистою любов’ю. Нині світ захоплюється падіннями людини. Люди прагнуть підгледіти за гріхом, показати гріх. Із деталями, з різних ракурсів. А все в ім’я переконання: це і є правда, ми — такі. Книга Одкровення каже, що ім’я сатани — обвинувач, бо він день і ніч звинувачує братів наших. То він так сильно зосереджує увагу людей на гріхах і показує їх як нездоланну стіну. А всі падіння світу, гріх Єви, Адама, Каїна, всі зради, убивства, блюзнірства, злочини усіх тоталітаризмів, уся гидота людської гріховності — обмита однією краплею крові Христа. І завдяки тому, що Христос тоді підвівся і підніс хрест, поніс наші гріхи, нині кожен із нас може почути ці найпрекрасніші у світі слова у сповіді: я відпускаю тобі твої гріхи.

Стація 4. Ісус зустрічається зі своєю Матір'ю.

До Марії напевно доходили слова, найболючіші для кожної матері: твій Син з’їхав з глузду. Сатана прагнув пробити Її душу мечем болісного оббріхування, що Її Син втратив розум. Але Вона міцно пам’ятала слова Єлизавети, сповненої Святого Духа, які були сказані багато років тому: благословенний плід лона Твого. БЛАГОСЛОВЕННИЙ. Добрий, праведний, сповнений світла. Вона вірила Богові навіть тоді, коли Її Сина розчавлювало страждання на Хресній Дорозі. Не рятувала Його, не намагалася вирвати з рук катів, а дала Йому щось набагато більше: розуміння і довіру. Вона єдина в тому натовпі вірила, що це страждання прямо вписане у велич планів Божих. Це так важливо — бачити свого ближнього у перспективі задумів Творця! Так відбувається, коли мати залишає свою дорослу дитину, аби вона могла здійснити Боже покликання. Коли подружжя навіть у кризу любові молиться одне за одного. По-справжньому чи то сина, дочку, чоловіка, й наречену можна любити тільки на Хресній Дорозі, віддаючи кохану людину Богові. Аврааме з гори Морія, Матір сімох синів маккавейських, Маріє з Голготи — вчіть нас, чим любов відрізняється від залежності.

Стація 5. Симон із Киринеї допомагає Ісусові нести хрест.

У точному значенні Симон Киринеянин не ніс хреста. Він ніс тільки важке дерев’яне дерево. Бо щоб нести хрест, треба цього гаряче прагнути, треба цього хотіти. Ісус завжди казав: коли хтось хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, нехай візьме свій хрест. А ярмо Ісуса не було ярмом Симона. То була не його справа. Солдати примусили його, аби допоміг нести. Фундамент нашого несення хреста Ісусового становить наша згода, наше «так». Тому кожна Хресна Дорога розпочинається з запитання: якщо хочеш…? Колись один дуже тяжко хворий хлопчик запитав маму: «Мамусю, чому мені так боляче?» Жінка відповіла: а якби Господь Ісус попросив тебе, щоб ти постраждав за Нього, ти б погодився? «Так», — відповів хлопчик. «Ну то Він тебе попросив». Брате і сестро, а якби тебе Христос попросив?…

Стація 6. Вероніка обтирає лице Ісуса Христа.

Багато хто журився над Христом, але тільки Вероніка підійшла, щоб витерти Йому обличчя. Може, то її згадував з роками св. Йоан, коли писав у своєму листі, щоб ми любили не словом і язиком, але дією і правдою. Як легко можна втратити християнство у високій теорії та прекрасних формулюваннях! І це особливо загрожує людям, сильно пов’язаним із релігією. Шарль Пегі колись написав: є такі, хто — оскільки не належать людям — гадають, ніби належать Богові. Вважають, що люблять Бога, оскільки нічого не люблять. Євангеліє вимагає конкретики. Бо можна любити світ, людство, Церкву — і не любити нікого. А якби отак сісти й написати імена та прізвища тих, кого любимо? А потім викреслити матір, батька, брата, дитину, друга, ну бо погани теж люблять своїх близьких. Скільки людей залишиться на аркуші? А було би там ім’я приреченого з Голготи? Давно колись в одній з газет вийшло друком непересічне оголошення. Солдат, який стояв на варті біля могили Невідомого Солдата, подякував у ньому жінці, яка спекотного літнього дня витерла йому піт з обличчя. Тоді, стоячи струнко, він не міг ані ворухнутися, ані відповісти їй. Тепер же прагнув віддячити їй. Скільки любові у жесті обтирання обличчя безпорадній людині! Ісус відшукає всіх, хто будь-коли Йому це зробив.

Стація 7. Ісус Христос другий раз падає під хрестом.

Ми не любимо, коли хтось падає. Тоді він заважає рухатися, вибиває інших із ритму, доводиться зупинятись і підводити його. Через когось такого — тільки спізнення і брак порядку. Найчастіше падають діти, старі та хворі. Світ знайшов від них засіб: аборти і евтаназія. Світ не має часу для тих, хто падає, хто довго копається, марудиться, хто задумався… Світ поспішає. У нього напружений розклад. Він біжить до нового телевізора, купівлі нового смартфона і нового розпродажу. Світ любить прогрес і хоче, щоби Церква також була прогресивною і бігла у шаленій погоні. Світ хоче, аби Церква благословила всі прагнення і вчинки людей, ну бо якщо вони чогось сильно хочуть, то воно напевно добре. Нехай Церква не ускладнює людям життя, не псує, не чіпляється.

Стація 8. Жінки плачуть над терплячим Ісусом.

Одні плачуть, коли їхня команда програє матч. Інші плачуть, коли не складуть якогось іспиту. Для когось драма — набрати вагу, для іншого — подряпана фарба на автомобілі. Ми маємо чимало проблем і постійно дістаємо нові. Часто не пам’ятаємо, що оплакували рік тому. Ісус нагадує нам річ очевидну, але дуже часто забуту: насправді то ми маємо тільки одну проблему — смерть і вибір засудження або щастя. До різних храмів люди протоптали чимало стежок. Де вони всі зараз? Де їхні проблеми? Вони клопоталися про втрачені гроші, розбите скло, сварку з сусідом. Де тепер їхні переживання? Ми часто не пам’ятаємо імен своїх предків. Чим вони жили? Що для них було радістю й сумом? Те ж саме колись станеться з нами. Тільки хтось винятковий залишить по собі пам’ятку. Після більшості з нас не залишиться нічого. Й тільки одне буде важливим: чи рахувався ти з Богом? Чи любив Його? Чи жив Ним на щодень? Чи ми запитуємо себе про вічність колеги на роботі, приятельки з навчання? Про власну вічність?

Стація 9. Ісус падає третій раз під тягарем хреста.

Третє падіння. Це могла бути велика спокуса піддатися і вже не вставати. Могла з’явитися думка: та нехай мене вже тут уб’ють, нехай буде, що буде. Я вже не дам ради. До цього стояння доходять багато людей. Коли падаєш уже сотий раз, тисячний, потопаючи в залежності від алкоголю, порнографії, ревнощів… Тоді з’являється думка: я більше не можу. Вже не підведуся. Навіщо з цього сповідатися, якщо гріх і так повернеться? А я ж так старався. Відбував реколекції та паломництва… Тоді лізуть у голову слова Петра, сповнені розчарування: Вчителю, ми ловили цілу ніч, і нічого не впіймали. Святе Письмо каже: людське серце подібне до безодні. А в цих бездонних урвищах людського нутра буває хитро приховане те, що для людини найбільш небезпечне: пиха. Отець Александр Федоровіч колись сказав: краще людині впасти у тяжкі гріхи, ніж у стан всеосяжної пихи. Тому інколи на нашій Хресній Дорозі настає падіння, з якого ми самі вже неспроможні підвестися. Наші близькі це бачать, знайомі ввічливо здивовані, а ми стоїмо, як убогі, перед двома шляхами: пихою і покорою. Шляхи Юди і Петра. Благословенні, хто всупереч людській надії зуміли тоді викрикнути: але на Твоє слово закину сіті ще раз! Ще раз… Хто витриває до кінця — буде спасенний. Але до кінця.

Стація 10. Кати здіймають одіж з Ісуса Христа.

Дивилися на Нього, піддивлялися за Ним, підслуховували, випробовували. Зрештою зняли з Нього весь одяг. І не знайшли того, що шукали. Знайшли тільки чисту любов. Тільки правду і доброту. Чистота серця дає відвагу і свободу. Благословенні, блаженні, щасливі ті, хто не лякається правди до дна, до кінця. Можете читати їхнє листування, слухати їхні особисті зізнання, зазирати у секретні нотатки. Знайдете в них тільки життя Божої дитини. Стільки людей бояться, що щось вийде на яв, щось відкриється, щось з’ясується, хтось щось витягне на світло денне! Що з цим зробити? Треба це розіп’яти. Втопити у водах хрещення. Очистити кров’ю Спасителя. Це дуже конкретний шлях: сповідь, покута, свобода. Хто насправді вмер з Ісусом, той не має чого боятися. Йому не потрібні шати титулів, досягнень, невпинного успіху в конкуренції. Він знає, що його скарб — білий камінчик, на якому написане його нове ім’я. Ім’я чистої людини.

Стація 11. Ісуса прибивають до хреста.

Бог прибитий до хреста. Це шокує, але це — прекрасний знак Його любові до нас. Бог дав себе прибити до нашого життя. Так, щоб Його стало неможливим відірвати. Він сам казав: Я з вами по всі дні, аж до кінця світу. Коли тільки пробуджується світанок, у численних храмах священики підносять над головами вірних білий Хліб і нагадують, що це є Тіло, за нас видане. Щодня Ісус чекає, щоби розгрішати своїх зранених дітей у храмах. Цілий день Христос піднесений у монстранції в тих місцях, де встановлено постійне поклоніння. Тисячі років Він нагадує про свою любов у знакові хреста. Споконвіків Бог, немовби прибитий до своїх храмів, ділить долі мешканців наших міст. Бог прибитий до нашої країни, до цілого світу. Вбитий, як гак у крижану скелю, аби мали рятунок ті, хто зірвався на стрімкому житейському підйомі й падає у прірву. Але є страховка… Інколи людина може попросити: Ісусе, обійми мене, притули мене. Але для Нього це замало. Він любов’ю прибиває себе до нашого життя. У добрі й в злі. Для нашого вічного спасіння.

Стація 12. Ісус помирає на хресті.

Коли Ісус помирав на хресті — можливо, хтось подумав, що шкода Його життя. Так багато корисного Він міг би зробити, а тепер усьому кінець. Стількох ще міг зцілити, нагодувати, воскресити, однак усьому завадили інтриги злих людей. Усі пам’ятали, що коли Він мандрував з учнями по Палестині, то завжди їх випереджував, завжди поспішав. А тепер ось, бездиханний, непорушний, висить на хресті. Й однак це не було правдою. Він не дав себе затримати. Він переступив поріг смерті й далі поніс своє Євангеліє надії. Коли люди дивилися на померлого Ісуса, на Його мертве тіло, Він уже був у відхлані, звіщаючи померлим визволення. Ми повинні пам’ятати, що й самі найбільше робимо, коли наші тіла «вдягаються у смерть», завмираючи в молитві, коли ми сплітаємо пальці у жесті благання. Люди казатимуть, що це марнування життя. Так. Ми мусимо змарнувати життя, постійно вмираючи для світу, перевищуючи його у вірі, надії та любові.

Стація 13. Ісуса здіймають з хреста.

Можна бути при Ісусі, бо потребуєш здоров’я і щастя. Можна бути при Ньому, аби інші це бачили й дивувалися. Можна шукати у Нього сенсу для свого життя або духовного ладу й гармонії. Як багатий юнак із Євангелія, можна просити у Нього рецепту для вічного життя. Але в усіх цих випадках ти перебуваєш радше з собою самим, аніж із Христом. Бути при Ісусі це насамперед бути біля Нього так, як Марія на Тринадцятому стоянні Хресної Дороги. Вона обіймає тіло свого Сина, хоч Він уже не навчає, не годує, не зцілює. Залишились тільки біль і слова: кінець, безнадія, смерть. Тут не втішають ніякі спомини, не допомагають ніякі мрії. Що робити? Ісус на це стояння залишив нам слова: «Не бійся, тільки віруй». Хто витримає до кінця, буде спасенний. Не бійся. Тільки віруй.

Стація 14. Тіло Ісуса вкладають до гробу.

Щоб увійти до світу повноти спасіння, треба тут, на землі, полишити все. Тому ми все життя щось втрачаємо: безтурботне дитинство, буйну молодість, дітей, які полишають батьківський дім; а зрештою мусимо полишити працю, втратити здоров’я, попрощатися з друзями над гробом. Анна Камєньска писала: історія людини — це почергові вигнання з багатьох раїв, це все нові замикання за нами брам, безповоротно, назавжди. Немає повернень. Ніколи. Хтось скаже: це незносно. У нас усе забирають. Але ж чи забирають? Кожна людина має перед собою дві дороги: жебрака й сіяча. Перший збирає у свої жебрачі торби своє ніяке майно. Торби великі, важать багато, а він не розстається з ними ні на хвилину, хоча там насправді саме сміття. Проте людина може бути і як сіяч, який іде життям і щедро кидає на ріллю Царства Божого зерна своїх талантів, праці й любові. Під кінець життя його торба порожня. Але поле вже засіяне щедро. Гріб Христа — це перше зерно нового саду життя, а всі цвинтарі світу — це засіяні поля Нової Землі. Гріб Христа став першим, при якому слово «кінець» поступається місцем слову «початок». При ньому завершується Хресна Дорога, але завтра, на світанку, ми знову зустрінемося при цьому самому гробі. Однак це вже буде зовсім інакше місце…

Завершення.

Стація XV — повернення додому, зустріч із найближчими, вечірня молитва. Стація XVІ — важка розмова у сім’ї. Стація XVІІ — візит до лікаря. Стація ХХХ — смерть когось близького. Стація сота… Стація тисячна… Хто не знає дороги до моря, нехай слідує за річкою. Нехай слідує за хрестом той, хто шукає дороги до Бога, до воскресіння, до життя. Амінь.