Не продаємо!

Одна пара зайшла до магазину дитячих іграшок. Вони довго оглядали їх на полицях, підвішених до стелі, розкиданих по столах, по підлозі. Бачили ляльок, що плакали і сміялися, електронні іграшки, маленькі печі, що пекли торти і піци... Однак не могли вирішити, що купити. До них підійшла ввічлива продавщиця. - Розумієте, - почала пояснювати жінка, - ми маємо маленьку дівчинку, але цілий день нас не буває вдома. - Дівчинку, що мало усміхається, - продовжував чоловік. - Ми хотіли б купити їй щось, що б її ощасливило, - говорила далі жінка, - навіть, коли нас нема... Щось, що б її забавило, розрадило, коли вона сама. - Вибачте, - посміхнулася продавщиця, - ми не продаємо батьків. Народити дитину - це укласти з нею такий великий контракт, що більшого людський розум не може вигадати. Всі діти приходять до нас з карткою запрошення і кажуть: "Ти мене закликав, і я прийшов. Що ти даш мені?". Тут починається виховне завдання у всій його широті й глибині. Один п'ятнадцятилітній хлопець це бачить так: Хотів я молока, а одержав соску. Хотів я батьків, а одержав забавку. Хотів я говорити, а одержав телевізор. Хотів я навчитися, а одержав свідоцтво. Хотів я думати, а одержав знання. Хотів я мати власний погляд, а одержав ідею. Хотів я бути вільний, а одержав дисципліну. Хотів я любові, а одержав мораль. Хотів я професію, а одержав місце. Хотів я щастя, а одержав гроші. Хотів я волю, а одержав автомобіль. Хотів я місця в житті, а одержав кар'єру. Хотів я надію, а одержав страх. Хотів я змінювати, а одержав нерозуміння. Хотів я жити...