Не продаємо!
Не продаємо!
Одна пара зайшла до магазину дитячих іграшок. Вони довго оглядали їх на полицях, підвішених до стелі, розкиданих по столах, по підлозі. Бачили ляльок, що плакали і сміялися, електронні іграшки, маленькі печі, що пекли торти і піци...
Однак не могли вирішити, що купити. До них підійшла ввічлива продавщиця.
- Розумієте, - почала пояснювати жінка, - ми маємо маленьку дівчинку, але цілий день нас не буває вдома.
- Дівчинку, що мало усміхається, - продовжував чоловік.
- Ми хотіли б купити їй щось, що б її ощасливило, - говорила далі жінка, - навіть, коли нас нема... Щось, що б її забавило, розрадило, коли вона сама.
- Вибачте, - посміхнулася продавщиця, - ми не продаємо батьків.
Народити дитину - це укласти з нею такий великий контракт, що більшого людський розум не може вигадати. Всі діти приходять до нас з карткою запрошення і кажуть: "Ти мене закликав, і я прийшов. Що ти даш мені?". Тут починається виховне завдання у всій його широті й глибині.
Один п'ятнадцятилітній хлопець це бачить так:
Хотів я молока,
а одержав соску.
Хотів я батьків,
а одержав забавку.
Хотів я говорити,
а одержав телевізор.
Хотів я навчитися,
а одержав свідоцтво.
Хотів я думати,
а одержав знання.
Хотів я мати власний погляд,
а одержав ідею.
Хотів я бути вільний,
а одержав дисципліну.
Хотів я любові,
а одержав мораль.
Хотів я професію,
а одержав місце.
Хотів я щастя,
а одержав гроші.
Хотів я волю,
а одержав автомобіль.
Хотів я місця в житті,
а одержав кар'єру.
Хотів я надію,
а одержав страх.
Хотів я змінювати,
а одержав нерозуміння.
Хотів я жити...