Кожного вечора

Один із найяскравіших спогадів мого дитинства пов'язаний із поверненням батька з роботи о пів на сьому вечора. Я і мій брат чули, як батько - для жарту - багато разів дзвонить, поки хтось із нас не відчинить йому двері. Звичайно ми були в кухні, робили уроки або дивилися телевізор, і коли чули знайомий дзвінок - видавали радісні вигуки. Ми гнали по сходах, відчиняли двері і він тоді казав нам: «Чому так довго?» Це був найліпший момент за цілий день, коли він повертався додому. Є ще один спогад, який буде зі мною завжди. Це стосується справжнього щоденного обряду - вечері. Ми всі сідали до столу, а потім він, поклавши одну руку на плече матусі, казав: «А чи ви обидва знаєте, що у вас найдивовижніша на світі матуся?» Це речення він любив повторювати кожного вечора.