Повернення в минуле, або підніжжя Голгофи

Одна сім’я взяла собі за звичку щодня читати по одній сторінці Біблії. Читання займало всього дві–три хвилини з тих 24 годин, виділених нам Богом в одній добі. Непомітно для себе швидко прочитали Старий Завіт і почали Новий. - Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору… - відкривши Святе Письмо, читав батько, - і, ставши на коліна, почав молитися: «Отче, коли ти хочеш, віддали від Мене цю чашу, тільки хай не Моя, а Твоя буде воля!»… аж ось надходить юрба, і на чолі її йде один з дванадцятьох, званий Юда… Схопивши Ісуса, вони повели Його… Пилат промовив до них: «Ви привели до мене цього чоловіка як бунтаря народу; я… не знайшов на цьому чоловікові (ніякої) провини … Тож я його покараю і відпущу.» Та вони, підбурювані своїми зверхниками і старшими, всі разом закричали: «Розіпни цього, а відпусти нам Варавву!» Пилат, бажаючи їм відпустити Ісуса, промовив до них знову. Та вони знову закричали: «Розіпни, розіпни Його!»… І як прийшли на місце, що зветься Череп, там Його розіп’яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці… Люди стояли й дивились. Навіть князі їхні насміхалися…» (Лк.) - Яка добра до нас Божечка! – промовив найменший хлопчик – Він Своє життя віддав за нас! А ще простив тим людям, що його катували і розіпнули! - Ага, - погодився старший – добре, що ми не жили в той час, що не були одними з них... - Коли грішимо - стаємо тими, що з юрби… - сказав тато. Пам’ятаймо, що «кожен раз, коли ми грішимо, то стоїмо на підніжжі Голгофи» і розпинаємо Ісуса.