Псалом 103

Благослови, душе моя, Господа!* Господи, Боже мій, ти вельми великий! Ти одягнувся величчю і красою,* ти світлом, наче ризою, покрився. Ти розіп'яв, неначе намет, небо,* ти збудував твої горниці в водах. Із хмар собі робиш колісницю,* ходиш на крилах вітру. Вітри своїми посланцями учиняєш,* полум'я вогненне — слугами своїми. Ти заснував землю на її підвалинах,* не захитається по віки вічні. Безоднею, немов одежею, покрив її,* понад горами стали води. Перед погрозою твоєю вони тікали,* перед голосом грому твого тремтіли. Підвелися гори, зійшли долини до місця,* що ти їм призначив. Поставив їм границю, якої не перейдуть,* щоб знову покрити землю. Джерела посилаєш у ріки,* які течуть проміж горами. Усю звірину, що в полі, вони напувають,* дикі осли там гасять свою спрагу. Над ними кублиться небесне птаство,* з-поміж гілляк дає свій голос. Ти напуваєш гори з твоїх горниць,* земля насичується плодом діл твоїх. Вирощуєш траву для скоту, зела — на вжиток людям,* щоб хліб із землі добували: Вино, що серце людське звеселяє, олію, щоб від неї ясніло обличчя,* і хліб, що скріплює серце людське. Насичуються дерева Господні,* кедри ливанські, що посадив їх. На них гніздяться птиці;* бусли — на кипарисах їхнє житло. Високі гори для оленів,* скелі — для зайців притулок. Ти створив місяць, щоб значити пори;* сонце знає свій захід. Наводиш темряву, і ніч надходить,* що в ній ворушаться усі звірі дібровні. Левенята рикають за здобиччю своєю,* поживи від Бога для себе просять. Ховаються, як тільки зійде сонце,* лягають у своїх норах. Виходить чоловік до свого діла,* і до своєї праці аж до вечора. Яка їх, твоїх діл, Господи, сила!* У мудрості все ти створив, — повна земля твоїх створінь. Ось море велике, прешироке, * у ньому плазунів без ліку, звірів малих і великих. Там кораблі проходять,* є і левіятан, якого ти створив, щоб ним бавитися. Усі вони від тебе дожидають,* щоб дав їм у свій час поживу. Коли даєш їм, вони її збирають,* як розтулюєш твою руку, вони насичуються благом. Вони бентежаться, коли ховаєш вид свій;* як забираєш дух у них, вони гинуть і повертаються у свій порох. Зішлеш свій дух, — вони оживають,* і ти відновлюєш лице землі. Нехай слава Господня буде повіки,* нехай Господь радіє творами своїми. Спогляне він на землю, і вона стрясається,* торкнеться гір, вони димують. Я буду Господеві співати поки життя мого,* псалми співатиму, поки буду жити. Нехай буде приємна йому моя пісня;* у Господі я веселитимусь. Нехай грішники з землі щезнуть, і беззаконних більше нехай не буде.* Благослови, душе моя, Господа.