Тридцятий день

Невісти Єрусалимські плачуть над Господом Ісусом Христом Стація VIII Роздумуй далі над тим, що каже Святе Євангеліє: великий натовп народу і невісти, що плакали і ридали за Ним. А Ісус повернувшись до них, сказав: Доньки Єрусалимські, не плачте наді мною, але самі над собою плачте і над вашими дітьми... "Бо коли зі зеленим деревом це роблять, що буде зі сухим?" (Лк. 23, 27-31). А це як? Чи ж зле плакати над Ісусом Христом? Ні. Лише тими словами Ісус Христос показує свою велику любов. Він за Себе зовсім не дбає, а пам'ятає лише за інших. Невісти плачуть над Ним і Він приймає їх співчуття. Той їхній плач не є Йому байдужий, але Він заспокоює невіст і каже, аби не плакали над Ним, але самі над собою та над своїми дітьми. Тим Він неначе хотів їм сказати: Не плачте над моєю мукою, бо Я її приймаю для вас та для ваших дітей. Через цю мою страшну муку ви будете спасенні. Хоча Я тепер такий погорджений, висміяний, зневажений, за те чекає Мене слава; за те чекає Мене та слава, яку Я маю в мого Отця від віків та яку на час покинув задля вас. Але вам треба над чимось іншим плакати. Треба вам плакати над своїми гріхами і над гріхами ваших синів. Бо як не будете плакати над своїми гріхами, як не будете за тими гріхами шкодувати, то вас чекає вічна кара. Бо ж от дивіться, що належиться за гріх. Коли я Бог, без найменшого гріха, а лиш за гріхи людей так важко мушу покутувати, то що ж чекає вас за ваші власні гріхи? Отже, плачте над собою, а не наді мною. Так потрібно розуміти ті слова Ісуса Христа. Бачиш, який Ісус Христос для нас добрий. Сам потребує потіхи, бо усіма принижений, зневажений, а однак забуває про себе, а пам'ятає про інших. З упевненністю можна сказати, що тими словами хотів Ісус навернути невіст; хотів дати їм свою ласку для навернення. І вони, певно, скористали з тої ласки Христової, та не лише вони скористали, але й їхні діти. Бо ж от св. Петро навернув в Єрусалимі після зішестя Св. Духа п'ять тисяч душ. Так завжди, щохвилини промовляє Ісус Христос до наших сердець. Треба нам лише слухати Його слова. О Господи Icyсе, не забувай про нас, промовляй до нас, карай, січи, як довго ми на землі, щоби Ти лише після смерті не карав нас за наші гріхи. З цих слів Ісуса Христа до невіст є для нас ще й інша наука. Лише плачу ще не достатньо для змиття гріхів. Треба ще мати в серці жаль, треба цілим серцем жалувати за гріхи та насправді в серці ними гидувати. Щоби навіть хто й цілу ріку вилив сліз, але як ті сльози не походять зі щирого серця, коли наше серце не плаче над гріхами, коли в серці немає жалю, очищення гріхів - то ті сльози не придадуться ні до чого. Добре, коли сльози проливав над своїми гріхами, але щоб гріх був відпущений, треба мати щирий жаль в серці. Отже, коли нема жалю, очищення гріхів в серці, то плач нічого не допоможе. Невісти, звичайно, дуже схильні до плачу: над чим-небудь вже й плачуть. Такий плач є дуже нерозумний. То не є правдивий жаль, а лиш чутливість. Треба розумно плакати. Коли вже заплакати, то заплакати зі щирого серця, з любові до Господа Бога. То є розумний плач. То ж каймося в наших гріхах, жаліймо за них зі щирого серця та й інших до цього заохочуймо. Св. Августин каже, що хоча ми в своєму житті лише один - однісінький гріх вчинили, то ми повинні за нього жалувати. Ісусе Христе, дай нам духа покути. Постановлення: Матиму більший жаль за гріхи при сповіді. Приклад: Одним зі святих, що мав велику побожність до Ісуса Христа розп'ятого, був блаженний Володислав з Ґельнова (t 1505р.). Він вступив до чину Бернардинів і там відзначився великою строгістю життя. В кожній своїй проповіді згадував про муки Ісуса Христа. Останню свою проповідь про страсті Христові виголосив у велику п'ятницю у Варшаві. Під час тої проповіді так перейнявся страстями Христовими, що не міг говорити. Як лише сказав: "Ісусе мій, Ісусе найсолодший", упав у екстаз і під час того був піднесений вгору понад проповідальницю. Всі, хто був в церкві, дуже злякалися. Він помер у Варшаві, де його й поховано в церкві св. Анни. І на його могилі діялися великі чуда.