Про іспит совісті й постанову виправитися

ГОЛОС УЛЮБЛЕНОГО Священик Божий має перш за все приступати до освячування, ламання і споживання цього Таїнства з якнайбільшою покорою в серці і побожним говінням, з сильною вірою і щирим наміром на славу Божу. Пильнуй за своєю совістю і скільки зможеш, очисти її та заспокой щирим жалем і покірною сповіддю, так, щоб ти вже не мав ані не був свідомий ніякого тяжкого гріха, який би непокоїв тебе і перепиняв тобі вільний доступ. Кайся у всіх своїх гріхах загалом, а за щоденні прогрішення жалкуй і переймайся більше зосібна. І коли час дозволяє, відкрий Богові глибини серця і всю свою недолю через свої пристрасті. Сприймай серцем і жалій про те, що ти досі ще такий почуттєвий і марнотний, що ти так мало ще умертвив пристрасті і так багато в тебе неспокійних побажань. Так мало спротиву на тілесні почуття, так часто захоплюєшся всілякими пустими мріями. Так схильний до світових речей, а такий недбайливий до душевних справ. Такий похопний до сміху і розпусти, а такий тяжкий до плачу і сокрушення серця. Такий охочий до сваволі і до вигоди, а такий лінивий до швидкого послуху і ревності. Такий цікавий, послухати щось нове і щось гарне побачити, а так нерадий братися до того, що непоказне і упокоряюче. Такий жадний усього, а такий скупий щось давати і скнара. Такий нерозважний у бесіді, такий непоміркований у мовчанні. Такий непорядний у звичках, такий загонистий у діях. Такий ласий на їжу, такий глухий на слово Боже. Такий квапливий до спочинку, а такий повільний до праці. Такий невсипущий до байок, а такий сонливий на нічних молитвах. Такий поквапний до кінця, а такий розсіяний. Такий недбайливий у відмовлянні молитовних часів, такий холодний при відправі Слави Божої, такий сухий при Причасті. Такий будь-чого розсіяний, а так рідко коли цільний у собі. Такий сердитий, такий швидкий комусь гидоту вчинити. Такий осудливий, такий суворий у даванні догани. Такий радісний у щасті, а такий слабкий у нещасті. Такий багатий на добрі постанови, а так мало що виконуєш. Якщо ти ті й ще інші свої хиби з болем серця і великим жалем через свою неміч визнаєш на святій Сповіді і оплачеш, тоді щиро постанови постійно виправляти своє життя і поступати вперед у чеснотах. Потім із цілковитим самозреченням і щирою волею пожертвуй себе в честь мого імені на жертовнику серця свого, як безустанну жертву цілопалення – цебто, щиро віддаючи мені своє тіло і свою душу. Щоб ти таким чином став гідним приступати до принесення Богові жертви і прийняти Таїнство мого Тіла для свого спасіння. Бо немає достойнішої жертви і більшого надолуження за відпущення гріхів над те, коли з жертвою Тіла Христового в Службі Божій і у Святому Причасті щиро і цілковито жертвуєш Богові себе самого. Скільки разів чоловік прийде до мене за прощенням і благодаттю і зробить усе те, що йому належиться, та щиро покається, - "Як я живу, - каже Господь, - то я не хочу смерті грішника, але радше хай навернеться і хай живе" (Єз. 33,11), "бо я вже більше не буду пам`ятати його гріхів" (Єв. 10,17), - все буде йому прощено.