Про зіпсуття природи й силу Божої благодаті

Слуга. Господи Боже мій, Ти, що створив мене за своїм образом і подобою, дай мені цю велику і так потрібну для спасіння благодать, щоб я переміг свою зіпсуту природу, яка тягне мене до гріхів і на загибель. Бо чую у своєму тілі закон гріха, який противиться законові мого розуму, і полонить мене (Рм. 7,21), щоб я слухав радше почуттів; а я не можу противитися пристрастям, якщо Твоя пресвята благодать не прийде мені на допомогу і не увіллється з жаром у моє серце. Мені треба Твоєї благодаті, і то великої, щоб я поборов природу, яка постійно має потяг до злого. Бо коли вона через першого чоловіка Адама впала у гріх, і через це зіпсувалася, кара за це лихо переходить на всіх людей так, що навіть саму природу, яку Ти створив доброю і правдивою, вважається вже грішною і немічною через її схильність до злого і до того, що гірше. Бо та дрібка сили, що ще в ній залишилася, є мов та іскорка, що тліє в попелі. Вона є тим природним розумом, який оточила моторошна темрява; у нього все ще збереглося розуміння добра й зла, та різниці між правдою і неправдою, але він не має сили виконати все те, що вважає добрим, і не володіє вже повним світлом правди, ні чистотою своїх відчуттів. Звідси походить, Боже мій, що я серцем кохаюся у Твоєму законі (Рм. 7,22), знаючи, що Твоя заповідь добра, справедлива і свята, і осуджую всяке зло, знаючи, що гріха треба остерігатися. Але тілом я є раб гріховного закону, слухаючи більше відчуттів, ніж розуму. З цього випливає, що бажати чогось доброго в мене вистачає сили, але довершити того я не спроможний (Рм. 7,18). Нерідко багато дечого доброго постановляю собі, але при найменшій перешкоді я подаюся назад і занедбую його, бо благодать не допомагає у моїй немочі. Тому таке буває, що знаю дорогу праведності й досить виразно бачу, як маю діяти, але прибитий до землі тягарем власної гріховності, я не можу піднятися вгору до праведності. О, як дуже й дуже потрібна мені Твоя, Господи, благодать, щоб добру річ зачати, повести далі й довершити! Бо без неї я не можу нічого зробити; а в злуці з Тобою, коли Твоя благодать скріпляє мене, я все зможу. О, це справді небесна благодать, без неї є нічим усі власні заслуги й ніякі природні дари не мають значення! У Тебе, Господи, без благодаті нічогісінько не значить ні хист, ні багатство, ні краса,, ні відвага, ні талант, ні красномовність. Бо природні блага мають і добрі і злі люди, а питомим даром вибраних є благодать або любов. Ті, що нею наділені, стають гідними вічного життя. Ця благодать така висока, що ні дар пророцтва, ні чудотворна сила, ні будь-яке велемудре розумування не має ніякого значення без неї. Але ні віра, ні надія, ні інші чесноти Тобі не милі без любові й благодаті. О, небесна благодате, що вбогу духом людину робиш багатою на чесноти, а багату на всяке добро – покірною у серці. Прийди, зійди на мене, наповни мене вранці Твоєю втіхою, щоб моя душа не охляла з утоми і немочі розуму. Благаю Тебе, Господи, щоб я в Твоїх очах найшов благодать, бо хоч би й не одержав всього того, чого бажає природа, то Твоєї благодаті мені вистачить (ІІ Кр. 12,9). Коли хмари журб стануть мене спокушати і непокоїти, я не злякаюся лиха, щоб тільки Твоя благодать була при мені. Вона є моєю силою, вона дає мені пораду і допомогу. Вона сильніша за всіх ворогів і мудріша за всіх мудреців. Вона вчителька правди і провідниця ладу, світло серця, втіха в горі, вона розгонить смуток, віддаляє страх, голубить побожність, витискає сльози жалю. Що я без неї, як не всохле дерево чи гнила колода, яку треба викинути? Так, Господи, Твоя благодать хай завжди і випереджає мене, і йде вслід за мною, і хай дасть мені те, щоб я завжди пильнував добрих діл за прикладом Ісуса Христа, Твого Сина. Амінь.