Про відсутність будь-якої втіхи
Не тяжко гордувати людською втіхою тоді, коли є втіха Божа.
Але велика це річ, коли хтось може обійтися без втіхи як людської, так і Божої, а задля Господньої слави радо бажає терпіти самоту в серці та й ні в чому не шукає себе самого, й не покладається на свою заслугу.
Що в тому великого, що ти веселий і побожний тоді, коли благодать до серця прибуде?
Така година для всіх жадана.
Легко тому жити, кого Божа благодать несе.
Тай яке тут диво, що той не чує тягару, кого Всемогутній на руках несе і веде найвищий Провідник?
Ми завжди раді все щось мати на свою втіху, тому людині важко відрікатися від себе.
Святий мученик Лаврентій разом зі своїм священиком переміг світ, бо відкинув усе, що на цьому світі видавалося приманливим; він із любові до Христа спокійно переносив і те, що забрали від нього Божого архієрея, Папу Сикста, якого дуже любив.
Так св. мученик силою любові до Творця переміг прив`язання до людини і бажав радше подобатися Богові, ніж людської втіхи.
Так і ти вчися з любові до Бога розлучатися зі своїм давнім і добрим приятелем.
І не впадай в тугу, коли тебе приятель покине: бо ж знаєш, що всі ми колись нарешті мусимо розлучатися.
Тяжко і довго людина мусить боротися сама з собою, поки вона навчиться підкоряти собі своє тіло і всі свої бажання звертати до Бога.
Доки людина на себе покладається, вона дуже жадна людських втіх.
Але хто правдивий христолюбець і пильно прямує до чесноти, той не жадний таких втіх і не шукає тих смислових солодощів, але радше пильнує тяжкі подвиги і Христа ради піднімається до великих трудів.
Отож, коли Бог дає тобі духовну втіху, прийми її з подякою; але знай, що це Божий дар, а не твоя заслуга.
Не пишайся, не тішся над міру і надаремне не надійся на себе, а радше за той дар будь покірнішим, обережнішим і стараннішим у всіх своїх справах; бо така година минеться, а потім прийде спокуса.
Коли втіхи вже не стане, не впадай зразу ж у розпуку; але покірно і терпеливо чекай на благодать з неба, бо Бог всемогутній може знову дати тобі ще більшу втіху.
Це ані не нове, ані небувале для тих, що знають Божі дороги; бо великі святі і старозавітні пророки нераз відчували таку переміну.
Так один із них, відчуваючи на собі благодать Божу, мовив: "Я сказав у моїх достатках; не захитаюся по вік" (Пс.29,7).
А чого зазнав у своїм серці, коли благодаті не стало, те він висловив наступними словами: "Ти відвернув лице своє від мене і я стривожився" (Пс. 39,8).
Проте він зовсім не впадає у розпуку, а ще гарячіше благає Бога і так каже: "До тебе, Господи, взиватиму і Бога мого благатиму" (Пс. 29,9).
Нарешті збирає овоч своєї молитви і засвідчує її вислухання словами: "Господь вислухав і змилувався наді мною: Господь прийшов мені на допомогу" (Пс. 29,11).
Але в якій? "Ти перемінив мені, каже, мій плач у радість і звеселив мене втіхою" (Пс. 29,12).
Коли ось таке відбувалося з великими святими, то й нам, немічним і бідолашним, непотрібно впадати у розпуку, коли раз буваємо ревні, а інший раз мляві.
Бо дух приходить і відходить за своєю волею та вподобанням. Тому блаженний Йов каже: "Навідуватись до нього щоранку, і випробовувати його щохвилі" (Йов 7,18).
Так на що ж я можу надіятися, або на що я маю уповати, як не на єдине змилування Боже і не на одиноку надію на небесну ласку?
Бо нехай би були коло мене чи то добрі люди, чи побожна братія, чи вірні друзі, чи то святі книги, чи гарні писання, чи, нарешті, солодкий спів та пісні.
Все те мало що допомагає мені, мало що значить, коли мене благодать залишила і покинула на мою біду.
Тоді нема вже кращого ліку за терпеливість і самозречення, як здатися на волю Божу.
Я ще ніколи не бачив благочестивого і побожного чоловіка, який не зазнав би позбавлення ласки і не чув у собі зменшення ревності.
Жоден святий не був до тієї висоти піднятий і осяяний, щоб він перед тим чи опісля не мав спокус.
Бо спокуса звичайно буває попередньою ознакою наступаючої втіхи.
Тільки тим, хто вберіг себе від спокус, обіцяно небесну втіху: "Переможцю дам спожити від дерева життя, що в Божому раю" (Од. 2,7).
Божа ж втіха на те дається, щоб людина набрала сили витримати в прикростях. І на те також приходить спокуса, щоб людина із-за гаразду не пишалась.
Спокусник не спить, і змисловість ще не завмерла, тому не лінуйся готуватися до боротьби; бо ліворуч і праворуч тебе такі вороги, які ніколи не дармують.