Про радощі чистої совісті

Слава доброго чоловіка - це засвідчення чистої совісті. Май чисту совість, і будеш завжди веселий. Чиста совість у змозі чимало перенести і навіть серед прикростей вона буває дуже весела. Коли твоє серце не докорятиме тобі, будеш солодко спочивати. Не тішся, хіба що тоді, коли ти зробив щось добре. Лихі люди ніколи не мають правдивої веселості і не зазнають спокою в серці, бо "для безбожних нема спокою", - каже Господь (Іс.57,21). А коли б вони сказали: "Ми спокійні, нещастя не спаде на нас, та й хто посміє нам прикрість вчинити?" - ти їм не вір. Нараз запалає гнів Божий, справи їхні зведуться нанівець, а думки щезнуть. Тому, хто любить, неважко і серед своєї журби похвалитися: - це значить хвалитися хрестом Господнім. Недовга та слава, яку люди чинять або збирають. Зі світовою славою йде смуток у парі. Слава ж добрих людей є в їхній чистій совісті, а не в людей на язиці. Веселість праведних є ради Бога і в Бозі, і радість їх правдива. Хто бажає правдивої і вічної слави, той не дбає про дочасну. А хто шукає дочасної слави або хто не погорджує нею всім серцем, той дає доказ, що небесну славу не дуже полюбляє. Той має святий спокій у серці, хто не дбає ні про похвалу, ні про догану. У кого совість чиста, того легко можна буде задовільнити і заспокоїти. Ти не є праведніший, коли тебе люди хвалять, ані гірший, коли тебе ганять. Яким ти є, таким ти є; та й годі вважати себе вищим, ніж ти є перед лицем Божим. Коли вважаєш на те, який ти є у своєму серці, то не будеш звертати увагу, що там люди у світі говорять про тебе. Чоловік дивиться на лице, Господь же дивиться на серце (І Сам. 16,7). Чоловік судить діла, а Бог важить наміри. Завжди добре робити, а не мати себе на думці - це ознака покірливої душі. Небажання прийняти втіхи від створіння, хоч яке б воно не було - це ознака великої чистоти і надії в серці. Хто не шукає для себе ніякого засвідчення на світі, той, без сумніву, весь поклався на Бога. Бо святий Павло каже: "Не той випробуваний, хто сам себе вихваляє, але той, кого Бог хвалить" (ІІ Кор. 10,18). З Богом у серці жити і ніяким вподобанням не в`язатися зі світом - це стан духовного чоловіка.