Усе, що є у нас, або Притча про любов до ближніх.

В один день малий кульгавий Леонардо (якого звали Лео) і Томазо опинилися у дитячому будинку. Працівниці ставилися до них дуже добре, а діти з початкової школи, до якої ті ходили - не надто. Діти часто виявляли жорстокість у стосунку до несміливого Лео, але Томазо вмів заступитися, оскільки був хлопцем сильним і розумним. Він був найліпшим учнем у класі і найспритнішим хлопцем на подвір'ї. Томазо допомагав бідному Лео і завжди залишався поруч із ним. Заспокоював його, коли той боявся, чекав на нього, коли той гуляв, бавився з ним, старався, аби друг не переймався своїм каліцтвом, веселив його, розповідаючи різні потішні історії. До дитячого будинку часто приходили подружні пари, знайомилися з дітьми, брали їх на прогулянку, думаючи про можливість усиновлення. Ніхто не цікавився калікою Лео, а Томазо завжди вигадував якусь причину, аби не йти на прогулянку разом із гістьми. Він двічі вчинив так із док¬тором Туріні і його дружиною Анною. Одного разу у неділю д-р Туріні покликав Томазо і глянув йому просто в очі. - Ти розумний хлопчик. Хочеш жити у нас? Поки що ти був би тільки під нашою опікою, але згодом ми прийняли б тебе як сина. Що скажеш? Томазо відібрало мову. Мати тата і маму, як усі... - О, та-ак, - прошепотів він. Та раптом радість зникла з його очей. Якщо він піде, то хто опікуватиметься малим кульгавим Лео? - Я... дуже дякую, - сказав він, - але не можу піти до вас! І втік, аби доктор не помітив його сліз. Трохи згодом доктор і працівники дитбудинку розшукали його. Томазо саме допомагав Лео взути спеціяльне ортопедичне взуття. Доктор глянув на нього: - То через нього ти не хотів стати нашим сином? - Я... я - це все, що у нього є... - відповіла дитина. Напевно існує хтось, для кого ти є «усім, що у нього є».