Як розпізнати покликання?

У мене ніколи не було проблеми з відповіддю на запитання «що я хочу робити у житті?» або «чим я повинен займатися?» Я це знав. Проблема з’явилася тоді, коли прийшов Отець і запросив мене до чогось більшого… Бог посіяв зерно у моє серце. Я не міг цього заперечити і не став цього відкидати. Я прагнув, аби з цього зернятка виросло добре дерево, але весь час не знав, яке саме: подружжя, священство, чернецтво? Процес розпізнавання був для мене періодом зростання, а не шуканням готових відповідей (дерев, повних плодів). Хотів би тут поділитися кількома вказівками, які мені допомогти розпізнати покликання. Дозволь себе любити «Бог тебе любить» — я чув це багато разів. Однак завжди хотів знати, як це можливе і як це перевірити. Дістав відповідь: потурбуйся про своє духовне життя. Я став регулярно молитися, знайшов постійного сповідника і духовного керівника, приєднався до спільноти. Проте щось постійно не давало мені спокою. В мені весь час був голод Любові, яку я прагнув знайти і пережити, а тут весь час — нічого. Тоді я побачив рану, яку носив у серці: я хотів купити Любов. Мені здавалося: що більше віддам, то більше Бог мене любитиме. Більше служіння, більше праці більше молитви. Що більше даю, то більше отримую — зрештою, це ж таке «євангельське»! Це була моя помилка. Я побачив, що не можу закохатися в Бога, якщо спершу не дозволю Йому полюбити себе — так просто і без умов. Служачи Богові заради любові, я гасив у собі жар життя — дар покликання. Лише коли дозволив себе любити і почав служити з Любові, то жар перемінився у вогонь, який очищує. Думати по-Божому Оскільки мій «Божий фундамент» викликав у мені чимало сумнівів, то я почав замислюватися над рештою свого серця. Тут я знову пережив шок: побачив, наскільки я думаю по-своєму. Я був переконаний, що знаю і розумію все найкраще — я сам став своїм богом. Мій «скривлений» образ Любові відбивався і на моєму відповідно скривленому сприйнятті світу. Зцілити мислення мені допомогли медитації — роздуми над біблійними сценами. Я вчився безпосередньо від Наставника. Дивився, думав і запитував: чому Господь поводився саме так. Зрозумів, що покликання — це не стан, а шлях. Побачив, що Любов це не почуття, а фундамент. Усвідомив, що віра — це не казка, а невпинна боротьба. Спитав Господа Бога, як Він діє у моєму житті. Розпізнавання Зібрався я з силами, і разом з Ісусом розпочав мандрівку вглиб себе. Молився щоденним іспитом сумління. Побачив таким чином, що в різних ситуаціях я поводжуся схоже. Питався: чому? Замислювався: з яких причин мені інколи легше противитися злу, а інколи важко? Чому в моєму житті стільки труднощів, якщо я вибираю Добро? Моя логіка мислення черговий раз зазнала кризи. Тоді, за порадою духівника, я пізнав правила розпізнавання духів. Це не зменшило мого напруження і не подолало за мене труднощів. Однак допомогло зрозуміти діяння духів, а завдяки цьому вибирати мудрі кроки. Свобода Стати в правді про себе було важко. Однак завдяки цьому я побачив, що для щирого вибору я потребую наступного зцілення. Мої стосунки, мої таланти, мої думки, мої молитви, моя діяльність, мої прагнення, мої потреби, мої мрії — все було моїм. «Моє» було шорами на очах. Я бачив, але тільки шматочок — зазвичай той, що для мене вигідний. У цьому разі Господь для зцілення, окрім щоденної молитви, використав реколекції. Я усвідомив, що муситиму полишити все без винятку. Покинути себе і свою ідентичність — це був справжній виклик. Із величезним переляком я кинувся у темну прірву невідомого. Однак у моєму серці надія панувала над страхом. Я знав, що є Отець, який мене впіймає. Він навчив мене, що покликання має бути не «зручним» місцем, а Добрим для мене. Те, що Добре, не завжди комфортне. І так почалася найскладніша операція на моєму серці. Смирення «Гадаєш, що зробив погане рішення?» Це питання я чую, певно, найчастіше з боку моєї сім’ї та приятелів. Завжди відказую: погане? Ні, але фатальне у наслідках. Чернече життя це невпинна боротьба за хрест. Багато років я опирався хресту і боровся з ним. Лише недавно зрозумів слова одного з отців: «Чернече життя — це благодать супроводжувати Ісуса у найважливіших для Нього моментах, але насамперед у Його стражданнях». Покликання для мене є прагненням зміни — чиненням Добра. Добро — це ліки від зла світу цього. Добро недешеве, й інколи треба заплатити найвищу ціну. Жертвування Усе це не мало би сенсу, якби не остання річ: жертвування. Чернече і священицьке життя — це зерно. Однак воно саме в собі не має сили розкритися, пустити коріння, вийти назовні, рости і принести плід. Аби це відбулося, зерно має піддатися садівникові. Тільки в Його руках воно може принести плід. Звідки взяти певність, що зробив добрий вибір? Треба спробувати. Доки рішення залишається у твоїй голові, доти воно тільки ілюзія і фантазія. Ми любимо роздумувати, фантазувати, аналізувати, але боїмося увійти, долучитися. Тільки впроваджуючи Слово у дію я можу переконатися, чи добрий вибір зробив. Не реалізуй рішення, в якому ти не переконаний внутрішньо! Плодом доброго вибору буде мир серця, а не спокійне життя. Це влучно висловив Томас Мертон: «Людина знає, що знайшла своє покликання, тоді, коли перестає думати, як саме жити, і просто починає жити». Джерело: CREDO