Двоє друзів

Двоє друзів

Старший називався Франк і мав 20 років. Молодшого звали Тед і йому було 18. Разом вони проводили багато часу. Їх дружба сягала ще молодших класів школи. Разом вони прийняли рішення піти до війська. Перед виїздом з дому склали присягу перед собою і перед родинами, що берегтимуть одне одного. Їм пощастило, і вони опинилися в одному батальйоні. А далі їх послали воювати. Це була страшна війна, що точилася посеред розпечених пісків пустелі. Якийсь час Франк і Тед перебували в облозі. Та ось одного вечора надійшов наказ здійснити рейд на ворожу територію. Вояки, під пекельним вогнем супротивника, ішли вперед цілу ніч. Зранку добралися до якогось села. Проте Теда не було. Франк кинувся його шукати, аж напіткав прізвище друга у списку пропалих безвісти. Франк підійшов до командира їз проханням дозволити йому рушити на пошуки. - Це надзвичайно небезпечно, - сказав командир.- Я уже й так втратив твого друга, а ти хочеш, аби позбувся й тебе? Там іде страшна стрілянина. Проте Франк все ж подався шукати Теда. Минуло кілька годин, заки він знайшов його. Тед був смертельно поранений. Франк обережно узяв його на плечі. Але тут зненацька пролунав постріл. з останніх сил Франкові таки вдалося донести друга до табору. - Чи ж варто було вмирати, аби врятувати вбитого?- спитав командир. - Так,- прошепотів Франк.- Перед смертю Тед вимовив : "Я знав, що ти прийдеш". Саме це й скажемо Богові у таку годину : " Я знав, Господи, що Ти прийдеш!"
Джерело: Двоє друзів