Тринадцятий день

Св. Петро відрікається Ісуса Христа Святе Євангеліє каже, що коли Ісуса спіймали, то всі апостоли повтікали, лиш один Петро йшов здалеку, "щоб побачити кінець". При останній вечері він сказав Ісусові: "Господи, з Тобою готовий йти і в темницю, й на смерть" (Лк. 22, 33), а тепер вже боїться. Забув слова Христові: "Кажу тобі, Петре, не запіє нині півень, доки три рази не відречешся, що не знаєш Мене" (Лк. 22, 34). Забув і на пересторогу Ісуса, коли говорив йому, щоби молився, аби не впав у спокусу. Він тоді не зважав на те і спав. І що ж діється? Входить з юдейським натовпом до дому архієрея, до котрого привели Господа Ісуса Христа. На подвір'ї розпалено вогонь, при якому грівся юдейський натовп. Петро думав, що його не пізнають і також там став. Тимчасом одна служниця впізнала його й каже: "І цей з Ним був" (тобто з Ісусом). Він же відрікся Його, кажучи: "Невісто, я не знаю Його" (Лк. 22, 55-57). Та незабаром ще один з натовпу побачив Петра і каже: "Ти також з них є". А Петро сказав: "Ні, чоловіче." А по годині знов один голосніше кричав: "Справді цей був з Ним, бо є галілейцем." Сказав же Петро: "Чоловіче, не знаю, що ти кажеш." У той час, як він це говорив, запіяв півень" (Лк. 22, 59 61). Тепер розваж над тим, який чоловік є дуже слабким. Ані високе достоїнство, ані знання Божих речей, ні високий ступінь досконалості не стримує його від упадку, якщо він покладається сам на себе. Бо ось св. Петро, голова Церкви, найвищий пастир Христових овець, ключар небесний так тяжко впадає і зрікається Христа. Тому і ти бійся, молися та чувай, щоби й ти не впав. Ісус Христос наказував Петрові, щоби так не завіряв собі, бо аж тричі зречеться Його. Але Петро не зважав на ті нагадування Ісуса. Тепер же Ісус Христос міг його так залишити. Міг не дати йому ласки, щоби навернувся. Та ні, милосердне Серце Христове не могло довго дивитися на упавшого Петра. Тому "обернувся Господь і поглянув на Петра. І пригадав собі Петро слово Господнє, що сказав йому: Що поки півень заспіває, відречешся Мене тричі. І вийшов надвір і гірко плакав" (Лк. 22, 61 62). Розваж, як милосердний Ісус і нам стільки разів прощає гріхи. А можливо, міг нам не прощати. Міг нас з гріхами засудити. Тож ніколи не забувай про Боже милосердя. Наслідуймо й ми в покуті св. Петра. Він відразу розкаявся і оплакував свої гріхи. Він гірко плакав. А плакав так через ціле своє життя. Кажуть, що як лиш зачув піяння півня, відразу приходив йому на думку його упадок, і він плакав, так плакав, що від сліз аж сліди поробилися йому на обличчі. А чи ти так плачеш над своїми гріхами? Петро раз лише згрішив, а плакав ціле життя, а ти щодня грішиш і, може, чи раз коли заплачеш. О Ісусе, дай мені щирий жаль за мої гріхи, дай сльози покути. Постановлення: Щовечера збуджу при молитві сердечний жаль за мої гріхи. Приклад: Св. Петро, родом з Витанії в Галилеї, був рибаком. Ісус Христос покликав його на апостола, а відтак зробив його найстаршим між апостолами, тобто головою Церкви. Після зішестя Святого Духа навернув в Єрусалимі своєю проповіддю три тисячі, а другою - ще п'ять тисяч людей. В Антіохії був першим єпископом. Тут учнів Ісуса Христа почали називати християнами. Коли вже навернув багато невірних до християнської віри, пішов до Риму. Другого року панування цісаря Нерона засуджений став на хресну смерть. Та з великої любові до Ісуса Христа чувся негідним умирати на хресті так, як його Учитель вмирав. Тому просив, щоби його розп'яли на хресті стрімголов. Найвищим Пастирем був через 25 років.